Схема проїзду
Новини
Архів новин

Психологічні послуги

Пріоритетними завданнями у роботі практичного психолога є – адаптація до умов закладу та особливостей навчально – виховного процесу, вивчення психологічних особливостей дитини/колективу, корекція та розвиток індивідуально-психологічних особливостей дитини, формування життєвої компетентності, здорового способу життя, сприяння повноцінному особистісному та інтелектуальному розвитку дітей, їх успішній соціалізації на кожному віковому етапі, профілактика та подолання асоціальних проявів у поведінці дітей.

Для того, щоб забезпечити повноцінне виконання поставлених завдань здійснюється взаємозв’язок з усіма спеціалістами закладу: психологічна просвіта, консультування з актуальних питань навчально – виховного процесу, особистісної сфери, психологічний супровід педколективу на різних етапах його розвитку. Вивчення особливостей педагогічної діяльності. Психологічна просвіта/консультування батьків з питань розвитку та особливостей особистості в різних вікових періодах. Вивчення особливостей умов педагогічної діяльності.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ

- Проаналізуйте свою поведінку по відношенню до малюка.

- Станьте більш гнучкими, розширюйте права та обов'язки малюка і в межах розумного дайте відчути йому самостійність, щоб він міг насолодитися нею.

- Збалансуйте заохочення і покарання дитини, ласку і строгість. Знайте: дитина не просто не погоджується з вами, вона відчуває ваш характер і знаходить в ньому слабкі місця, щоб впливати на них при відстоюванні своєї незалежності. Малюк по кілька разів на день перевіряє ще раз у вас: чи справді те, що ви забороняєте йому, заборонено? Чи все-таки можна? І якщо відчуває хоч найменшу можливість, то домагається свого – якщо не у вас, так у тата, у бабусі, дідуся.

- Не ведіть боротьбу з дитиною через дрібниці.

- Знайдіть вихід з тупикової ситуації у рольовій грі, яка з трьох років стає провідною діяльністю дитини. Приміром, ваша дитина відмовляється їсти, хоча голодна. Не прохайте її. Накрийте стіл і посадіть на стільчик іграшкового ведмедика. Зобразіть, ніби ведмедик прийшов обідати і дуже просить малюка, як дорослого, спробувати, чи не занадто гарячий суп, і, якщо можна, погодувати його. Дитина, як дорослий, сідає поруч із іграшкою і непомітно для себе, граючи, разом з ведмедиком з'їдає весь обід.

- У вас має бути достатньо гнучкості та уяви, щоб перемкнути впертість дитини на щось захоплююче і цікаве для неї, відповідне тому напівказковому світу, в якому вона живе.

- Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов'язково говоріть "Дякую", якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.

- Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

- Заборони повинні бути узгоджені між усіма членами сім'ї. Мамі і татові треба виступати єдиним фронтом, не вносячи сум'яття у свідомість дитини.

- Заборони потрібно висловлювати доброзичливо, але твердо, не дозволяючи дитині використовувати шантаж для досягнення своїх цілей. Найкраще це зробити, переключивши увагу дитини на що-небудь інше.

ТРИВОЖНІСТЬ

 Тривожність – це готовність до страху, індивідуальна чутливість до різних стресорів і подразників. Це відчуття неконкретної, невизначеної загрози, нечітке відчуття безпеки, вияв психічного неблагополуччя особистості.

- Не порівнюйте дитину з іншими дітьми і не акцентуйте увагу на невдачах. Навпаки, намагайтеся помічати всі її найменші досягнення і хвалити за успіхи. Головне ваше завдання - вірити в дитину так сильно і переконливо, щоб малюк повірив вам і "заразився" вашої вірою. Тоді він стане впевненою в собі людиною. Адже відомо: домогтися чогось у житті, можна тільки вірячи у свої сили.

- Не квапте дитину, давайте їй час звикнути до нового. Соромливій, боязкій дитині потрібен певний час, щоб познайомиться, придивитися, зрозуміти закони, які діють в новій ситуації, будь-то компанія однолітків, новий вихователь, нова квартира. Тільки переконавшись, що їй там нічого не загрожує, вона зможе заспокоїтися. Якщо ставите їй питання, то давайте необхідний для підготовки відповіді час; намагайтеся не повторювати питання двічі або навіть тричі. В іншому випадку дитина відповість нескоро, тому що кожний повтор він буде сприймати як нове завдання.

- Не змушуйте дитину "бути сміливою". Ваші вмовляння і нотації не принесуть результату. Тривоги малюка ірраціональні за своєю природою, адже сама дитина років до семи живе в світі почуттів та образів, а не здорового глузду. Говорити словами "тут немає нічого страшного" безглуздо. Потрібно дати дитині відчути себе в безпеці. А що краще проганяє страх, ніж мамина ласка, мамина близькість?

- Не можна кричати ні на дітей, ні в присутності дітей!

- Якщо дорослий звертається до тривожної дитини, то він повинен встановити контакт очей: це вселяє довіру в душу дитини.

- Підвищена вимогливість батьків - небезпечна. Дитина повинна відчувати, що його приймають і цінують незалежно від його поведінки, успіхів.

- Дотримуйтеся позитивної моделі виховання: емоційне тепле ставлення батьків, постійна щира увага до потреб та інтересів дитини, не ігноруйте    почуттів дитини, якомога менше зауважень.

- Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях.

- Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності.

- Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей.

- Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей.

- Щоб перебороти скутість,потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики,спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини.

 

Як подолати страхи?

          Уявлення про те, що дитина завжди щаслива та безтурботна тільки тому, що вона дитина, на жаль, далеке від дійсності. Батьки, які приходять на консультацію до практичного психолога, скаржаться на те, що діти лякливі, тривожні, неспокійні. І, звісно, батьки просять поради: який режим створити дитині, як реагувати на особливості її поведінки.

          Спочатку поміркуємо: звідки страх? Чому дитина боїться темряви, не хоче засинати сама в кімнаті, бачить страшні сни? Власного досвіду у неї ще немає — з Бабою Ягою, злим чарівником, Бабаєм, вовком її познайомили дорослі. А інше вже залежить від вразливості, емоційності, типу нервової системи. У здорової дитини страхи швидко минають, забуваються, якщо, звичайно, їх не підсилювати, а намагатися розсіяти; Але у нервової, вразливої вони можуть стати нав'язливими, невідступними, травмувати.

          Причини дитячих страхів

1. Розповідь на ніч страшних казок, перегляд дитиною теле- та відеопродукції, яка пропагує насильство й жахи.

Батьки спочатку не усвідомлюють усіх наслідків того, що відбувається зараз на екрані. Тим паче, в момент перегляду дитина не виглядає зляканою — дивиться зацікавлено, навіть сміється... Страх починається потім і може тривати дуже довго. Адже зоровий образ — яскравіший від того, що сприймається на слух. Він залишає у свідомості дитини відбиток, матрицю, відтворившись у снах, переслідуючи в темряві й навіть удень, при світлі.

Тож перша і головна порада — не давайте приводу для дитячих страхів!

Якщо ж вони виникли і дитина боїться спати у темній кімнаті, не намагайтеся її «переламати», ігноруючи сльози та вмовляння. Можна залишити затінену настільну лампу, нічник, присунути дитяче ліжечко до свого. Одним словом, піти дитині назустріч, діючи м'яко, поступово. Якщо дитина часто розповідає вам про те, що їй наснилося щось страшне, не намагайтеся змусити її це забути. Краще пограйте в гру, розіграйте її страшний сон у ляльковій сценці та зробіть цю сценку смішною.

Прихильниками рішучих дій, як правило, бувають тата. Ми б порадили їм зайняти іншу позицію. Хай саме тато допоможе дитині роздягтися, вкриє її, побажає гарних снів, розповість казку, попестить її.

Помічено, що лякливі діти спокійніше засинають, коли їх вкладає батько, тому що в ньому вони бачать силу, захист., наче гарантію того, що нічого поганого з ними не станеться. Відчуття захищеності, впевненості в незмінності батьківської любові необхідне дитині! Це одна з важливих умов нормального її психічного розвитку.

2. Надмірна батьківська опіка.

Такі батьки постійно кажуть: «Туди не ходи, там небезпечно», «Цього не займай! Поріжешся».

3.Висока вимогливість або холодність батьків, надто жорстокі покарання.

Як же допомогти дитині впоратися зі своїм страхом?

 

         Можна дати дитині «захисника». Це може бути реальна людина, наприклад, брат або тато. А може бути м'яка іграшка, наприклад, великий плюшевий собака.

 

         Не смійтеся над розповідями дитини про те, що їй сниться або чого вона боїться. Нехай намалює свій страх, розповість, що саме її лякає. А потім домалюйте цій страшилці смішну мордочку, посадіть її в клітку, придумайте смішне ім'я. Якщо дитина боїться чогось реального, наприклад, грози, можете розповісти їй, що таке гроза насправді. Якщо дитина поінформована, вона озброєна.